Період Мейдзі

Історія Японії
Періодизація Стародавність Палеоліт (до 14 тис. років до н. е.) Дзьомон (XV–I тисячоліття до н. е.) Яйой I тисячоліття до н. е. – 300 н. е.) Ямато Кофун (300–538) Асука (538–710) Нара (710–794) Хейан (794–1185) Середньовіччя Камакура (1185–1333) Реставрація Кемму(1333–1336) Муроматі (1336–1573) Намбокутьо Сенґоку Адзуті-Момояма (1573–1603) Новий Час Едо (1603–1868) Мейдзі (1868–1912) Тайсьо (1912–1926) Сучасність Сьова (1926–1952) Хейсей (1989–2019) Рейва (2019–)
За темою Військова Дипломатична Економічна Залізнична Конституційна Монархічна
За регіоном Кансай Канто Кюсю Сікоку Тохоку Тюбу Тюгоку Хокайдо Хонсю Кіото Токіо
Хронологія • Інші країни Історія Японії

Період Мейдзі (яп. 明治時代, Мейдзі дзідай) — період в історії Японії з 1868 по 1912 роки. Тривав від початку реставрації Мейдзі до вступу на трон імператора Тайсьо.

Назва періоду Мейдзі походить від однойменного девізу імператорського правління який використовувався в Японії з 1868 по 1912 роки.

Період Мейдзі характеризувався модернізацією і вестернізацією Японії, створенням централізованої Японської імперії, переможними війнами з цинським Китаєм і імперською Росією, та приєднанням Тайваня і Кореї до Японії.

Реформи

Період перебування при владі імператора Муцухіто було названо «Мейдзі» — «освічене правління». У цей час були проведені реформи. Починаючи з 1860-х у країні проводиться низка реформ, що насамперед ліквідувала поділ країни на окремі князівства.

У 1871 видано указ про новий адміністративно-територіальний устрій: скасовувався поділ на князівства, територія Японії поділялася на префектури.

Самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію. У 1872 видано декрет про створення збройних сил на основі загальної військової повинності. Також було видано закон про скасування станових привілеїв , формальне зрівняння в правах усіх громадян. Пізніше було ліквідовано внутрішні мита, проголошено свободу торгівлі, пересування і перевезення товарів.

Переглядалися старі закони, вводилися нові, єдині для всієї держави і всіх груп населення. У наступні роки було проведено судову реформу: створювалися суди європейського типу.

З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця - ієна. Оскільки довгий час політичним центром Японії було місто Едо (столиця сегуна Токугава), сюди були переведені з Кіото імператорський двір та уряд. Місто отримало назву Токіо.

Була також здійснена реформа освіти. Створювалися нові середні школи, відкрився Токійський університет. Уряд заохочував відправку японців за кордон для отримання освіти.

У 1872—1873 проведено аграрну реформу. Скасовувалася власність князів і феодалів на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж землі. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався. Це узаконило права «нових» поміщиків і- заможних селян. У результат реформи - третя частина оброблюваної землі в Японії була вилучена із власності селянських громад. Аграрна реформа поклала початок розвитку капіталістичних відносин в японському селі, не ліквідувавши при цьому поміщицького землеволодіння.

Крім соціально-економічних реформ, в Японії були проведені й політичні зміни. У 1889 прийнято Конституцію, яка залишалася чинною до 1946 і була однією з найконсервативніших. Зразком для неї слугувала Конституція Пруссії, прийнята ще до об'єднання Німеччини. Особа імператора була священною та недоторканною. За ним закріплювалися права оголошення війни і миру, призначення і звільнення всіх цивільних та військове посадовців, скликання і розпуск парламенту. Імператор був верховним головнокомандувачем збройних сил Японії.

Конституція законодавчо закріплювала існування парламенту, що складався з двох палат - палати перів та палати представників. Більшість палати перів складали члени імператорської династії, вища титулована знать та особи, призначені імператором. Частина палати перів обиралася терміном на сім років найзаможнішими платниками податків.

Палата представників обиралася кожні чотири роки. Виборчим правом користувалися чоловіки віком від 25 років, що проживали у своєму виборчому окрузі не менше 1,5 року і сплачували високий податок (таких в країні була незначна частина). Парламент мав законодавчі права і затверджував бюджет. Проте кабінет міністрів звітувався не перед парламентом, а перед імператором.

Події

• 26 жовтня — 24 листопада 1876: Повстання в Акідзукі
• 22 червня 1908: Інцидент з червоним прапором

Література

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.